Трагедія шпитальки біля села Рябе

Одна з болючих сторінок історії ОУН-УПА 

Однією з найважливіших проблем для Української Повстанської армії на всіх теренах її боротьби, а на Лемківщині зокрема, була справа лікування поранених і хворих вояків УПА. Відомо, що там, де йде боротьба, є жертви. В умовах партизанської війни та постійної небезпеки провід ОУН - УПА дбав про те, щоб рятувати і лікувати стрільців і командирів.

До речі, на Лемківщині поранені вояки часто переховувалися по селах і маленьких криївках. Ними з допомогою районових референток Українського Червоного Хреста опікувалися сільські жінки і дівчата. Лікарів було дуже мало, і вони не могли часто відвідувати поранених і хворих, а переважно — не відвідували зовсім.

Отож, провід ОУН - УПА на Лемківщині вирішив збудувати глибоко під землею таємний санітарний пункт, який пізніше почали називати шпиталькою. Місце для будови вибрали в глибокому потічку в лісах Хрищатої, що недалеко від села Рябе. Беручи до уваги конспіративні правила, для будови шпитальки призначено було одну чоту з Перемищини. Виконуючи це завдання, стрільці з цієї групи не могли нікуди виходити. Харчі та всі інші потрібні речі доставляло їм місцеве підпілля на зв'язковий пункт. Після будови чота УПА повернулася в Перемищину.

План санітарного пункту виглядав так: одна велика зала на 18 ліжок, друга менша — операційна, у третій було приміщення для лікарів, у четвертій була кухня, а окремо — і харчовий склад, і туалет. Вода також була всередині. Всі приміщення були сполучені коридорами. Знайшлося місце і для бібліотеки, в якій було близько 300 книжок, було й лампове радіо. Сама конструкція була збудована з дерев'яних кругляків.

На відстані більш як один кілометр від шпиталя був збудований провізоричний зв'язковий пункт. До нього доставляли поранених, хворих, харчі й усілякі інші потрібні речі. Зі шпитальки приходила обслуга та всіх і все забирала.

Відповідальним за харчі та інші господарські речі та зв'язок був кущ «Сірка», 4-го району ОУН-УПА, в окрузі Хрищатої. Кущовим харчовим інтендантом був «Журавель». Він доставляв до зв'язкового пункту харчі та все інше.

19 січня 1947 року харчового «Журавля» та ще одного стрільця в селі Манів полонило польське військо ВОП з Тісної. Під час жорстоких допитів стрілець тримався добре, по-геройськи. «Журавель» виявився слабким. Уже 20 січня він зраджує кущові харчові магазини і веде польське військо до зв'язкового пункту зі шпиталькою. Про точне місце шпитальки він не знав, але знав приблизно терен, де вона знаходиться, що і показав полякам. І наступного дня польське військо з Тісної розпочало пошук. Під вечір безуспішного дня підполковник Герард — на той час командуючий 34-м полком піхоти у Ліську, а пізніше — автор славнозвісної брехні «Луни в Бєщадах» — на підсилення акції вислав одну компанію війська з першого батальйону Гутовського 34-го полку піхоти. Повідомив про це телефоном командувача третього батальйону в Балигородї поручника Ришарда Савіцкого і наказав йому надати допомогу військовій групі з Ліська , яка має завдання разом із групою ВОП з Тісної віднайти бандерівський магазин. До речі, поляки всюди шпитальку УПА називали магазином. Можна припустити, що робили це свідомо, аби не розголошувати, що йдеться про шпиталь УПА.

Ще до заходу сонця польська група з Ліська прибула до Балигорода. Одержавши від поручника Савіцкого потрібну інформацію, вона прямувала до лісів Хрищатої.

Не минуло й двох годин, як військо з Ліська повернулося до Балигорода. Відповідальний старшина сказав Савіцкому, що він у цій акції не бажає брати участі. Мовляв, як хоче старий (тобто Герард) шукати бандерівський магазин, то нехай іде сам і шукає. Не звертаючи уваги на пересторогу Савіцкого, ця група польського війська повернула до Ліська. Після цього поручник Савіцкий наказав старшинам третього батальйону в Балигороді на всяк випадок бути напоготові.

На це не треба було довго чекати. Близько півночі розлючений підполковник Герард телефоном наказав Савіцкому негайно підняти цілий третій батальйон і йти шукати бандерівський магазин. Поручник Савіцкий також подумав, що старий (Герард) хіба здурів на тлі цього магазину. Та наказ є наказом. Опівночі третій батальйон вирушив із Балигорода в напрямку лісів Хрищатої в околиці села Рябе. Після кількох годин маршу батальйон дійшов до вказаного місця і там зустрівся з групою польського війська з Тісної. Тепер дві військові групи почали прискіпливий пошук санпункту УПА. Над шпиталькою військо переходило кілька разів, але знайти її не могло. Її охороняли також великі кучугури.

Настав ранок, а успіхів жодних. Усі старшини були готові припинити пошук і повернутися на свої бази. Одначе сталося таке, чого ніхто не передбачав. Близько десятої години ранку один неповнолітній хлопець вийшов зі шпитальки до потока по дрова. Його й зловила польська стежа. Спочатку хлопець був так переляканий, що не міг був сказати ні слова. Лагідну розмову почав із ним Савіцкий. Мовляв, звідки він і що тут робить у лісі , бо до УПА хіба не належить, бо ще замалий носити зброю і тому подібне. Наляканий хлопець почав говорити, що його забрали бандерівці з села Смільник і наказали збирати дрова і носити до шпитальки. «А де ж та шпиталька?» — запитав Савіцкий. «Всюди, де панове стоять і ходять», — відповів хлопець. «А де є вхід до неї?» — «А там, бачить пан, над потічком. Там стоїть мала сосонка, треба тільки м підняти й увійти до середини». — «А скільки бандерівців є всередині?» — «Точно не знаю, здорових є кілька і вони мають зброю» . — «А скільки є поранених?» — «Докладно не знаю. Окремі обіди варять для сімох». — «Чи ти, хлопче, можеш нам показати план тої шпитальки ? » — «О так, прошу пана», — і показав рукою від сосни до сосни.

Не відаючи, яку велику кривду він робить тим, що під землею, і яку прислугу — полякам, хлопець сам почав розказувати про внутрішнє розташування шпитальки.

«Слухай, хлопче!», — сказав Савіцкий. — Іди до них і скажи, що вони є оточені військом і нехай зараз піддадуться. А ви, сказав, звертаючись до плютонового Кіриля, — ідіть із ним і догляньте, щоб завдання було виконане. З хлопцем до середини прошу не входити».

Плютоновий Кіриль і хлопець попрямували до входу. Плютоновий ще перепитав хлопця, чи тут є вхід. Хлопець тепер чомусь із плачем сказав, що тут. «Підійди до мене, — сказав Кіриль, — я тебе перев'яжу поясом і триматиму, а ти нахилишся до середини і крикнеш: «Ви є оточені військом, виходіть і піддайтуся, бо не маєте іншого виходу». Хлопець слухняно виконав завдання. В цьому моменті зсередини заграла довга серія з автомата і зранила хлопця в руку. З різних пунктів з - під землі бандерівці також відкрили огонь. Виявилося, що будівничі не забули про оборонні стрільничі отвори.

Вогонь з - під землі не справляв небезпеки для війська, а з боку війська — для бандерівців. Сушив собі голову Савіцкий, як захопити мешканців шпитальки живими. Посилати туди жовнірів на певну смерть він не хотів.

Настав вечір 22-го січня. Луною в лісі відбивалася безрезультатна стрілянина. Бандерівці завзято боронились. Санітарний пункт УПА на Хрищатій перетворився на нездобуту твердиню. Поручник Савіцкий у душі дорікав собі, що не попросив до цієї акції групу саперів з Ліська. По довгому роздумуванні йому спало на думку , що лише вогонь є єдиним способом, аби знищити бандерівців у шпитальці. Реалізуючи цей план, він послав групу війська до села Рябе і наказав принести багато снопів соломи.

По кількох годинах група повернулася із соломою. Жовніри почали швидко впихати солому до стрільничих отворів і запалювати. До входу також вкинули багато соломи і запалили.

Через якийсь час з-під землі почувся сильний жіночий голос. Довга черга з автомата і один глухий постріл з пістолі, і все затихло. Вони живими не здадуться, голосно сказав командувач ВОП з Тісної пор. Дзенгелевський.

А потім шпиталька загорілась зсередини. Зі всіх отворів повалив чорний разючий дим. Над шпиталькою почав танути сніг. Відтак жовніри побачили згори план будови під землею.

Пізно після полудня наступного дня шпиталька завалилась, прикриваючи на вічний спочинок 17 героїв — синів і доньок України, які згинули , але не здалися живими в руки ворога. Нехай буде їм вічна пам'ять і слава!

Між загиблими в санітарному пункті ОУН-УПА на Хрищатій були: курінний лікар «Рад» і його дружина, надрайонова машиністка «Дора», районовий референт служби здоров'я (студент медицини) «Арпад», надрайоновий фармацевт «Орест», санітарки «Пчілка» і «Калина». А також хворі і поранені: референт СБ 5-го району «Гуцул», командир СБ 4-го району «Мірник», стрільці із сотень «Хріна» і «Бродича», «Лук», «Сметана», «Кавка», «Дружба», «Жук» , «Сніг», «Люшня» і два стрільці обслуги.

А той неповнолітній хлопець після того, як його родичів виселили із села Смільник, залишився сиротою. Він мав 13 років. Його як сироту забрали до шпитальки і дали йому псевдо «Василько». Його дальша доля невідома.

Дещо про польських учасників акції ліквідації шпитальки: поручник Ришард Савіцкий одержав пост командувача першого батальйону 34-го полку піхоти. По жахливій акції «Вісла» його перевели на Східні Пруси командуючим частини війська, яка охороняла польсько-російський кордон у районі с. Клінево-Остре Бардо. Вийшов у відставку полковником. Полковник Герард був поранений під час засідки УПА, в якій загинув генерал Кароль Свєрчевський 28- го березня 1947 року. У 70- х роках був убитий у своєму власному помешканні у Варшаві.

У своїй праці «Плононце взгужа» («Палаючі гори») поручник Р. Савіцкий жодним словом не згадує імен старшин третього батальйону, крім пор. Олішкевича і плютонового Кіриля, які підпалили шпитальку. Він також не згадує імені того старшини, який відмовився брати участь в цій акції.

Відбувши військову службу, всі вони були звільнені і виїхали з Тісної до Балигорода. По дорозі потрапили в засідку, яку влаштувала сотня УПА «Біра» 1-го квітня і 947 року. Всі вони, крім одного жовніра, загинули. Це сталося на тому самому місці, де перед тим загинув Кароль Свєрчевский...

Мирон МИЦЬО («Дух»),
колишній командир зв'язку і розвідки в 4- му районі ОУН - УПА в окрузі лісів Хрищатої на Лемківщині, Нью - Йорк, США.

Газета „Україна Молода”, середа, 19 березня 2003 року