З “Домівки” вийшов “Партизан”
або
Як створювався цей сайт.

На відміну від великої кількості інтернет користувачів, які часто починають свою безкінечну подорож у мережі з тих пір як себе пам'ятають, я розпочав свою подорож досить пізно. Це пояснювалося які банальним небажанням купувати модем, так і певною відразою до комп'ютерів взагалі. Але як тільки я почав свою подорож, зразу зрозумів що мережа Інтернет принаймні може на короткий час позбавити від болючого почуття самотності. Коли у мене вперше з'явився інтернет, для початку вирішив підшукати тексти українських пісень. Пошуковик мене заніс на сайт www.poetry.uazone.net. Знайшов там багатий матеріал, чим був дуже задоволений. Для подальшого дослідження наткнувся на гарний баннер з адресою www.domivka.net. Один клац мишею заніс мене в цей портал де і почалося моє знайомство з українською інтернет аудиторією. Декілька слів варто сказати про саму Домівку та її творця Богдана Гдаля. Автор порталу створив дійсно масштабний інернет проект, який дійсно можна вважати проривом у українському інтернет-просторі. З одного боку це знайомство було надзвичайно приємним для свідомості. На відміну від вузівської аудиторії яка аж по самі ніздрі загрузла у власних маленьких трагедіях тут перебувало досить багато людей з якими було просто приємно поспілкуватися, і завдяки їм здобувати нові знання. Сам форум містив досить широкий спектр актуальних питань для обговорення, як-от політика, національне питання, українська мова. На території домівки будь яка актуальна соціально-політична новина викликала живу відповідь багатьох користувачів. Виникали гострі але продуктивні дискусії у яких формувалися мої погляди на оточуюче середовище.

Саме в цей час у моїй голові потроху почали роїтися перші несміливі думки про створення сайту на військову тематику. Такі думки сформувалися під час продовження моїх подорожей по мережі Інтернет. Порівнюючи український і російський інтернет простір я дивувався що українських військових сайтів просто не існує. Чому? Невже покоління воїнів вимерло на нашій землі? Заздрість охоплювала мою душу коли я бачив як гриби після дощу на моніторі вилазять яскраві і якісні російські патріотичні сайти, з великою кількістю якісного інформаційного наповнення (відкидаючи всіляку шовіністичну лобуду по типу “За Святую Русь, за вєлікую Рассію”).

Саме тоді я зрозумів який могутній інструмент має Росія у своїх руках. Через подібні сайти Росія здійснює ефективну пропаганду реваншистських ідей, сприяє формуванню ура-патріотично налаштованого покоління, покоління воїнів, нову агресивну еліту яке у майбутньому зможе знову взятися за свою одвічну мрію – відродження Російської імперії у її старих кордонах. Вже й не хочеться згадувати про те що своїм мереживом російські військові сайти створили своєрідну початкову воєнну інтернет школу, яка за об'ємом та цінністю матеріалів зможе потягатися й з російськими військовими ВНЗ. Тому не дивно чому з плином часу російський інтернет в царині українського питання стає все більш агресивним. А це через певний час аукнеться утворенням такої частини суспільства, яка буде готова за кличем імперської еліти здійснювати плани подальшої різносторонньої експансії проти України.

У нас стоїть така сама проблема. Нам як і їм конче потрібно через інтернет здійснювати виховання молодих людей в царині патріотизму та відданості власній батьківщині. Нам потрібні воїни, нам потрібні оборонці власної землі. Збройні сили заклопотані елементарним безгрошів'ям не в змозі захистити нашу націю. Тож ми самі маємо вміти її захищати, щоб не повторився Переяслав.

Одного висвітлення історії мало. Слід пропагувати й практичний аспект військового ремесла. Український військовий портал сам мусить визбирувати всю потрібну інформацію.

Проглядаючи український інтернет складається враження що в Україні вже повністю щезло покоління воїнів. Наче вже вимерли серед українців, нащадки козаків, січових стрільців, галичан, бандерівців. Таке враження наче українці забули як впродовж лише ХХ століття наш добрий беззбройний народ винищувався мільйонами?

Чим ми гірші? Подумав я. І вирішив хоч якось діяти. Спочатку думав здійснити цей задум через Домівку. Впродовж деякого часу мусувалася ідея створення спеціального військового розділу на форумі. Це було б першим серйозним кроком по створенню якісного українського військового нету. І отут почалися проблеми. По-перше адміністратор сайту якраз така гілка була просто непотрібна. Сердега боявся як би його не звинтуватили у екстремізмі, тероризмі та інших смертних гріхах. Це було справді неприємно. Спочатку спробував вести гру без правил – почав друкувати у гілці Без правил. Але дуже швидко отримав по зубам, як злісний розповсюджувач матеріалів, які пропагують насилля і жорстокість. Потім сталося інше не дуже приємне явище – сама Домівка потроху почала занепадати. Після Помаранчевої революції велика кількість користувачів щезла, а ті що залишилися тисячу й один раз обсмоктували теми про любов. Ставало сумно і гидко.

Страшнішого розчарування важко собі уявити. Саме в цей час я зрозумів що час створювати щось своє. Навіть ті хто підтримував саму ідею, підтримали лише добрим словом. Реального здійснення масштабного військового проекту так і зависло у повітрі. Тож озброївшись підручником та деякими програмами я сам взявся повільно і дуже несміливо творити сайт. Його форма і основні ідеї втілилися не зразу. А якщо врахувати абсолютно нульові навички з HTML коду то мені було ще складніше.

Спочатку визначався з символом та слоганом сайту. Серед величезного розмаїття висловів та символів я думаю зміг відібрати такі, які найбільш повно відображали мету сайту. Символом сайту Партизан стала односічна сокира, таврована тризубом. Чому саме сокира? Тому що саме цей вид зброї виражає характерну сутність партизана і партизанського руху взагалі. Сокира - дешевий та напрочуд універсальний інструмент, який можна використовувати як господарчий інструмент та як зброю з однаковою ефективністю. Сокира з давніх давен вважалася атрибутом селянина-воїна, який трудиться на своїй землі, і лише у випадку явної загрози береться за зброю, щоби захистити свою землю від наїзників. В цьому й простежується глибинна сутність партизанства: основна маса партизан - цивільні люди, які займалися чим завгодно, але не ремеслом воїна. І лише ворожа напасть примусила їх обрати шлях боротьби за волю рідного краю. Істинне, ідеальне партизанство - рух за визволення Батьківщини, рушійною силою якої є вся нація.

З цього виплив і слоган сайту "Партизан" - НАША ЗЕМЛЯ - НАША СИЛА!!! Адже основна перевага партизан перед ворожим наїзником - знання своєї землі й використання її для боротьби. Усвідомлення відповідальності за долю рідної землі є найбільш потужним духовним фактором, який мобілізує силу всіх активних борців.

З плином часу я потроху відпрацював зовнішній вигляд сайту. Найбільш тривалий час у роботі з сайтом займала обробка і переклад іншомовних матеріалів на українську мову. Не злічити годин, які були потрачені на кількаразове перевіряння правильності перекладу та його співпадіння з оригіналом. Не менш складним виявилося написання власних статей, маючи при цьому дещо обмежене коло матеріалу. Ще однією заковиркою став пошук матеріалів у інтернеті, які можна було б використовувати вільно. Це займало досить великий проміжок часу.

Як видно з інформаційного наповнення сталося так що найбільшу увагу я приділив саме гілці "Зброя і вогнева підготовка". Саме цей розділ на момент виходу сайту вирізнявся найбільшим інформаційним наповнення. Деякі розділи на момент виходу сайту мають невелике наповнення, або знаходяться у стадії опрацювання.

Зараз 14 серпня 2006 року. Сподіваюсь ще декілька днів, і мій сайт побачить світ. Це буде моїм невеличким внеском у створення українського військового інтернет-простору - мабуть єдине, що я зроблю корисного для української нації.

Курт Оберст (с) 2006.